Інтерактивна конференція на честь видатного державника Гетьмана Івана Мазепи

Всеукраїнську інтерактивну відеоконференцію провела старшина Великої Ради отаманів Запорозького козацтва

«Від Богдана до Івана не було гетьмана»…

Це справді героїчна й одна з найзначніших

постатей серед усього українського гетьманства.

І не на осуд і ганьбу, а на глибоку шану нащадків

заслуговує він.

М. Слабошпицький.

Бо українцю воля – над усе!

То не москаль, що за царя сконає.

Бо козаку лише один хосен

Свобідні люди у свобіднім краї.

Г. Запорожченко

"Коли б такого сина мала

Ти, Україно ще хоч раз –

То сто разів не помирала б

В обіймах царського вандала,

Не полотніла б від образ"

Вадим Крищенко

20-го березня виповнилося 206-років з дня народження державотворця, видатного політичного і воєнного діяча України, Гетьмана Війська Запорозького, звитяжного патріота Івана Степановича Мазепи. Кожного року українська громадськість проводить загальнодержавні урочистості та культурно-історичні заходи на честь Івана Степановича Мазепи. За кордоном, в діаспорі Канади, США, Великої Британії, Франції та інших демократичних країн добрим словом згадують величезні досягнення та успіхи, яких досягли українці в доволі рідкісний історичний період без страшних війн та спустошень за майже двадцятирічне правління великого сина українського народу, талановитого полководця,  обдарованого дипломата,  успішного політичного керівника,  вмілого стратега, обдарованого фундатора державного управління, захисника християнської православної віри та споковічних демократичних цінностей, традицій волі і справедливості в Гетьманщині.

За нової традиції Запорозького козацького патріотичного Руху опору агресорам і окупантам, кожного року в наших організаціях і в Запоріжжі, обов΄язково, нами проводились:

·         наукові, виховні і дослідницькі збори,

·         конференції,

·         круглі столи та інші заходи;

·         виступали творчі колективи козацьких ансамблів.

Виконуючи урядові вимоги,розуміючи серйозну небезпеку від коронавірусу та бажання не порушувати культурно-історичну традицію членами Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, які проживають в різних областях України внесену мною пропозицію було підтримано і одноголосно вирішено провести відео конференцію за допомоги сучасних засобів зв"язку через Вайбер, Воцап і Скайп та всім охочим виступити з промовами про багаторічну діяльність великого Гетьмана Івана Степановича Мазепу.

Ідею проведення всеукраїнської відео конференції також підтримав шановний нащадок Гетьмана Голова ГО "Всесвітня генеральна асамблея нащадків козацьких родів", Голова Родини Мазеп пан Ігор Мазепа. Активну участь в заході прийняли також:
 члени координаційної ради з питань розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації, МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ", Запорозького звичаєвого козацького лицарського Ордену ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди), ГО "Український козацький Центр сприяння євроатлантичній інтеграції", ГО " Запорізький обласний центр сприяння євроатлантичній інтеграції", Всеукраїнської федерації "Спас", колективів редакції загальнодержавного альманаху "Українське патріотичне козацтво", Першої Національної козацької громадської історичної бібліотеки ім. Дмитра Вишневецького (Байди), НСЖУ, письменники, історики, науковці, учасники Революції Гідності, Антитерористичної операції (гибридної війни агресорів і окупантів проти України), козаки-учасники оборони України,операцій "Дозор", "Перехоплення" і "Козацький волонтер", військовослужбовці міністерства оборони, командири підрозділів ЗСУ, прикордонників, міністерства культури молоді та спорту України, кавалери Лицарського Хреста ім. Гетьмана Івана Мазепи Родини Мазеп.

В своїй доповіді мав честь підкреслити, що Іван Степанович Мазепа вічно залишатися в народній пам΄яті українців, як видатний керівник фундатор Української козацької державності, сміливий борець за незалежність і свободу від рабства, людина європейської освіти і мислення,  відважний воїн, засновник багатьох міст і поселень, меценат і талановитий господарник. В іноземній історіографії багато написано про довгу і мирну добу швидкого сталого розвитку промисловості, освіти, культури, мистецтва, науки, православ΄я та підтримки християнської церкви, укріплення державних інституцій Гетьманщини, реформування та посилення вітчизняної воєнної сили, великих успіхів на дипломатичному напрямі, підвищення матеріального стану життя мешканців міст і сел, торгівлі, промислового виробництва, будівництва нових красивих споруд та збільшення населення. Заслужені справедливі слова поваги сказані на честь фактичного об΄єднання Правобережної та Лівобережної України, зростання авторитету Гетьманату в Європі і бажання багатьох впливових монархів мати добрі стосунки з жителями і доволі самостійною і освіченою адміністрацією.

Разом з тим невпинно, вже більше трьохсот років різні керманичі Москви, незалежно від ідеологічного напряму, будь то представники царату, імперії, радянського або сучасного російського політику та істеблішменту, переважна більшість заангажованих істориків вперто продовжують писати псевдонаукові роботи про негативну роль Івана Степановича в українсько-російських відносинах, називають його зрадником та іншими подібними образливими словами. Також і в минулий період в Україні знаходились борзописці, які з політичних або матеріальних причин продовжували тактику інформаційної війни проти незалежності  України в особі Гетьмана Мазепи. У вітчизняній історіографії ще й сьогодні деякі дослідники не можуть відійти від радянських штампів та називають Івана Мазепу суперечливою особистістю, продовжують "смакувати" трагічні моменти особистого життя, починають "копатися" в його стосунках з жінками та непослідовних діях, на їх погляд, у зовнішній та внутрішній політиці, забуваючи, а може навмисно незважаючи на конкретний важкий складний і трагічний історичний період в житті українського суспільства, нового жорсткого іспиту на спроможність становлення української нації та державності, наявності з усіх боків сильних та потужних ворогів-сусідніх країн: Оттоманської Порти, Кримського ханства, Московського князівства, Польщі, Швеції та інших. Чомусь забувають вони, що довге мирне життя та розвиток величезної території українських земель, колишньої Київської Руси - України був можливий, по великому рахунку, переважно завдяки таланту, колосальному досвіду, віртуозній дипломатії та чіткому і принциповому курсу Івана Степановича Мазепи та його прихильників на збереження та укріплення державності, зростання добробуту населення, відсутності конфліктів в самому народному середовищі та шляхті, фундацію середнього класу заможних мешканців і утворенні національної аристократії, наукової школи, навчальних закладів, сильної сучасної армії, підвалин для майбутньої незалежної вільної самостійної демократичної європейської країни.

Впевнений, що саме так необхідно розглядати діяльність когорти звитяжних Лицарів-козаків, народних обранців під проводом гетьманської старшини, Війська Запорозького, які боролися у складному положенні, але не відмовилися від високої святої ідеї – існування вільної Неньки-України! Страшні звірячі тортури, страти, заслання, пограбування не зломили відважнихборців, надали добрий приклад наступним поколінням, показали народам тогочасної Європи і світу, що багато сот літня війна за віру та волю закінчиться успіхом і перемогою! Як би не було таких різних, але міцно об΄єднаних однією метою Прометеїв, палких революціонерів, високоосвічених та бойових сміливих пращурів-героїв, ми й сьогодні б не знали, що таке незалежність, а багатьох взагалі б не було на цьому прекрасному світі. Тому, треба й надалі зосереджувати свою увагу на таких питаннях як державне, воєнне, промислове і господарче будівництво, дипломатії та величезної допомоги церкві та народній освіті і творчості, бойових походах і досягнутих вражаючих результатах потужної команди однодумців Мазепи, які досягалися вмілим керуванням, а не безмежним насильством, покріпаченням, диктатурою влади, та приниженням честі і гідності людини, як це було в петровській московії та інших деспотіях.

Сьогодні, молодим авторам історикам, прозаїкам, дослідникам треба підкреслювати колосальне значення цього періоду для майбутнього нашої країни та вирішальної ролі мудрої та далекоглядної політики Гетьмана, а не шукати "жучків" та йти у фарватері антиукраїнських інтересів недолугих "вояків" інформаційної війни проти України, навмисного приниження їх лідерів та забруднення вітчизняної історії, що намагаються робити на глупих шоу, клоуни-агітроповці, платні агенти кремлівської середньовічної політики розпалу ворожнечі і ненависті до українців, їхніх поглядів та вподобань. Ми й надалі будемо проводить культурно-історичні заходи на честь видатних отаманів, гетьманів, політичних та державних, наукових і творчих діячів України для виховання молоді в найкращих традиціях любові до рідної землі, віри, поваги до героїчного минулого Батьківщини. А для цього треба знати правду.

Почнемо з того безперечного факту, що видатні фундатори отамани, старшина Запорозького Війська Низового, керівники паланок, державних установ за давньою традицією з часів Київської Руси-України були не тільки сміливі воїни, але мали глибоку, різносторонню освіту,  лицарське виховання, добре знали звичаї і традиції, були полководцями і політичними діячами високого європейського рівня. Такі слова можна сказати на честь всесвітньовідомих князів Дмитра Вишневецького (Байди), Костянтина Осторозького Петра Конашевича Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Виговського, Пилипа Орлика

і багатьох інших видатних очільників Запорозької Січі і України. Іван Мазепа також зростав у шляхетній родині воїна і берегині з високою освітою. Декілька навчальних закладів - Київо-Могилянська академія, тодішній колегіум, де він навчався важливим риториці та латині, давньогрецькі і римські автори безсмертних творів стали його "вчителями" і "друзями", Цицерон, Тіт Лівій, Тацит і багато інших розкрили цілий світ життя і філософії сивої давнини, він навчився гарному літературному стилю, писав вірші, цікавився різними творами. Мабуть там в школі він розвивав дар привабливості в спілкуванні з колегами та друзями, вмів зачарувати своєю манерою донесення інформації, міг послідовно та логічно, красиво та вишукано переконувати партнера, об"єднувати силою слова, гарно писати ділові папери та особисті листи.  Знав вісім мов (московську, турецьку, татарську, французьку, латину, німецьку, польську та інші). Також він закінчив Єзуїтську колегію у Варшаві. Далі на протязі трьох років розширював світогляд, надихався європейських традицій в громадянському житті, продовжував навчання в таких передових розвинених країнах вільної думки та високої кваліфікації викладачів у Німеччині, Франції, Італії та Голландії. На жаль, ми знаємо дуже замало хто був тими блискавичними вчителями, які саме науки вивчав пан Іван і цю прогалину хотілося б  заповнити в біографії гетьмана. Саме висока освіта, талант поліглота, ораторське мистецтво зберегли життя та постійно допомагали майбутньому ясновельможному гетьману вирішувати питання на користь України цивілізаційного рівня та зберегти сотні тисяч життів без бою та війни добиватися позитивних результатів. 

Розглядаючи самий важкий в житті, воєнній та державницькій діяльності Гетьмана Війська Запорозького керівника величезної країни, період його двадцятирічного керування, треба підкреслити декілька факторів, які повинні розуміти сучасна молодь і суспільство, щоб не попасти в "лапи" московських пропагандистів. 

Перше, це життєва необхідність, після багаторічної Руїни, привести до ладу господарство. Враховуючи відсутність жителів в багатьох, колись квітучих містах і селах, завдяки рейдам і нападам турецьких і татарських загарбників, жорсткого протистояння з польською шляхтою, московитами та череди  суперечок між козацькими ватажками та групами з діаметрально протилежними поглядами на політичний майбутній устрій України виникала гостра необхідність гарантовано захистити людей і повернути їх додому.

Друге, це відновлення торгівлі, сільського господарства, ремісництва, промислового розвитку, як основи існування економічної незалежності країни.

Третє, це відновлення інфраструктури, заснування нових міст і селищ, де без страху, вільно будуть жити українці, всі хто бажає добробуту для рідного краю.

Четверте, рішення питання навчання в школах, колегіумах, академіях тощо. Іван Степанович - діяч з європейським прогресивним передовим поглядом на майбутнє країни добре розумів значення освіти, розвитку вітчизняної науки, мистецтва, української мови як надійного інтелектуального і ментального фундаменту нації і державності, гармонійного розвитку та рівноправного спілкування та взаємодії з потужними європейськими країнами.

П΄яте - допомога православній християнській церкві у всіх питаннях, від будування нових храмів, до закупки приладів та книжкової бази релігійної літератури для служителів і пастви. На той час, це було принципове питання захисту рідної дідівської віри, яка підтримували прагнення до політичної незалежності.

Шосте - організація справедливого звичаєвого державного управління, справедливої судової системи, контролю за апаратом чиновників, збори податків та створення прошарку козацької шляхти, як надійної опори Гетьманщини.

Сьоме - налагодження дипломатичних відносин (інколи таємних, це також світова практика), щоб без збройного конфлікту вирішувати актуальні та складні питання взаємодій у коаліціях, союзах чи на підставі відповідних Угод різні господарські, торгівельні, а саме головне забезпечення миру і злагоди між Україною і сусідами, в період, коли мирний розвиток був життєво необхідним для наших прадідів. І саме головне - це укріплення армії, бойових частин, добрі стосунки з Запорозькою Січ΄ю, фундація нових укріплень, нової школи командирів, тактики і стратегії бою. Такі основні завдання на двадцять років блискавично, із небезпекою для себе. важко та результативно вирішував Іван Степанович.

Деяким крикунам і запеклим критиканам Мазепи ми б радили на хвилину представити себе на його місці... Впевнений, в страшному сні багато з таких, не хотіли б взяти відповідальність за життя й долю мільйонів людей на довгі роки вкрай складної державницької роботи тогочасної команди Гетьмана Української козацької держави. Також і цей період в деталях до кінця не вивчений. 

Позаяк головною метою всеукраїнської інтерактивної відео конференції є завдання показати вельмишановним колегам, друзям, патріотам,  прихильникам ідеї незалежності і самостійності, європейського цивілізованого розвитку України всієї величі, масштабів, позитивної діяльності одного з самих видатних фундаторів Української козацької держави і державності на століття вперед - гетьмана Івана Мазепи розглянемо напрями діяльності, які на століття залишилися в світлій добрій пам΄яті нащадків і увійшли в наукові роботи по всьому світу, як приклад самовідданого служіння інтересам народу і країни.

Гетьман правильно і прозорливо бачив духовну силу християнського православного слова. Повага до релігії прадідів, культурний священний скарб Київської Руси-України в Гетьманщині продовжив відродження з новою міцною силою саме за часів керування країною прославленого діяча. Як ніхто інший так системно й наполегливо допомагав Іван Степанович будувати храми, собори, церкви.

Документально підтверджено опікування реставраційними, ремонтними та будівними роботами, за особистий кошт гетьмана такі як, наприклад, Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський Богоявленський, Кирилівський, Золотоверхо-Михайлівський, Чернигівський Троїцько-Іллінський, Лубенський, Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький,Глухівський, Петропавлівський, Домницький,  Макошинський, Бахматський, Кам΄янський, Лубецький, кафедральні собори у Києві - Святої Софії, Переяславі та Чернигові, церкви в Батурині, в Дегтярівці.

Наприкінці сімнадцятого століття за його особисте фінансування з каменю побудовано кафедральний собор при монастирі світого Миколая, церкві святої Богоматері, при Печерську - церкву Всіх Святих, при Братському - церкву святої Єпіфанії, церкви Святої Трійці при Чернігівському монастирі, завершив будівництво, розпочате ще Самойловичем церкви Преображіння Христа при Мгарському монастирі, церкви Вознесіння Марії в Глуховіпри жіночому монастирі, церкви Вознесіння в Переяславі, відновив кафедральний собор при Борисоглібському в Чернигіві, церкви Святої Трійці в Батурині.

Церква Богоматері-захисниці на Запоріжжі також була споруджена за матеріальної допомоги із каменю,також переданий в дар прекрасний іконостас. Печерський монастир в Києві був огорожений стіною з каменю, також позолочено баню церкви Вознесіння Марії, Іван Степанович допомагав у створенні дзвіниці з гучним дзвоном, так про це казали його шляхетні козаки-старшина (свідчення в праці Позняка "про Бендерську комісію". Такі приклади уважного ставлення до давньої історії православної церкви, розуміння значення у духовному і культурному житті країни, геополітичний аспект стали викликали своєчасне рішення відновлення у 90-х роках сімнадцятого століття Переяславського єпископства. Воно існувало ще за славних часів Київської Руси-України і мало бути центром православної віри на Правобережжі. Єпископом було обрано настоятеля Київського монастиря св. Михаїла Захарія Корниловича.

Складно перелічити всі цінності, коштовності, чудові й дуже дорогі богослужбові книги оправлені та оздоблені золотом, митри, ризи, дзвони,  церковну утварь, іконостаси, ікони, які на той час, були, без перебільшення, великими творами мистецтва видатних майстрів вищого рівня освіти й підготовки. Для ілюстрації та розуміння масштабів витрат, шанобливого ставлення і постійного піклування приведу такі приклади: - Печерському монастирю - золоту чашу, золоту оправу для Євангелія, золоту єпископську митру й  велике срібле панікадило, Чернігівському монастирю святого Іллі срібноковану оправу ікони Богоматері,церкві Вознесіння в Переяслові - рукопис всесвітньовідомого Пересорпницького Євангелія, Межигірський монастир отримав вівтар, єпископське вбрання (сакос) - Київському Софійському кафедральному собору, монастирю святого Михайла в Київі - срібну домовину для реліквії святої Варвари.

Яскравим прикладом надання допомоги, гарних теплих стосунків, високої дипломатії та позитивного впливу на міжнародному рівні є спілкування та підтримка православної християнської церкви за межами України.

Щедрі подарунки, постійне листування, майже з усіма патріархами Греції, Палестини, Молдови, Валахії, Сербії, Болгарії. Особливо з єрусалимським - Досифеєм. Таке шанобливе ставлення, постійне піклування,  робило Івана Степановича патроном православ"я в Туреччині і на Південному Сході. Так на початку вісімнадцятого століття подаровано грецькій церкві Воскресіння на могилі Христа в Єрусалимі дорогий прекрасний мистецький вівтар - стильницю для причастя - антименсіон із золота та срібла з вишуканим різбленням Христового погребіння і написом церковно-слов"янською-українською (вгорі) й латинською (внизу): "Коштом Його ясновельможності Івана Мазепи, гетьмана Руського", також на прохання антиохійського патріарха Анастасія було видано Євангеліє арабською мовою, за кошт нашого Батька. В передмові до видання Анастасій назвав його людиною, яка завжди готова до пожертви, бажав довгих років життя, закликав молитися за його душу православних священників та парафіян усіх арабських країн. Також відомі коштовні дарунки Євангелія в 1708-му році для богослужінь православних сірійців в Алеппо, з красивими гравюрами та срібної плащаниці, що зберігається у грецькому православному соборі при Гробі

Господньому в Єрусалимі та використовується у особливо урочистих заходах.Меценатська та благодійна діяльність за даними деяких авторів наукових статей, за двадцять років гетьманування дорівнює щонайменьше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих, та 186.000 імперіалів.

Також храми, собори, монастирі і церкви гетьман, як і його попередники, за старою традицією, забезпечувалися землею, привілеями та закріпленими за релігійними установами селами. Розвиток національної свідомості, культури, духовності,освіти, мистецтва і творчості без допомоги православної християнської церкви впровадити було важко. Населення добре пам΄ятало жахи Руїни, часів занепаду, знищення фізичного і морального приниження, яке несли загарбники і окупанти, тому і шляхта, старшина народ підтримували напрями діяльності Гетьмана Мазепи в укріпленні матеріальної бази головного інституту духовно-культурного зміцнення українців. Так, наприклад своїми універсалами та розпорядженнями гетьман часто підкреслював церковні інтереси вище, ніж права міст і підданих усіх станів. На той час така політика була правильна і своєчасна. Державні акти - Універсали, захищали монастирі від прямих податків  та інших повинностей. Всі ці масштабні заходи надали можливість повернути народу віру, духовність, об΄єднатися навколо державницької традиції і рідної культури, поширити навчання молоді, що в свою чергу укріплювало інтелект нації, сприяло утворенню патріотичних історичних центрів та в майбутньому не тільки не дало можливості царату, радянським властителям зруйнувати в серцях людей думки про незалежну Україну, а було тою головною рушійною силою, що вела на подвиги багатьох повстанців, героїв Української революції, Української Народної Республіки, Української держави, повстанського та дисидентського й сучасного Руху опору агресорам і окупантам, яка вже ніколи не згасне в серцях і думках українців, а держава буде вільною і демократичною в європейській сім΄ї братніх народів.

Як далекоглядний політик, патріот і державотворець гетьман Мазепа розумів і гостру необхідність утворення навчальних закладів по всій країні, швидкого підвищення рівню знань мешканців міст і сел, фундаменту для народження великого прошарку вітчизняної шляхти, інтелігенції, науковців, воєнних, митців світового рівня. Без базової освіти, вищих навчальних закладів, відвідання європейських академій і отримання передових наукових і інших знань в торгівлі, будівництві, державному управлінні, мистецтвах, філософії, філології, риториці і навіть етикету при спілкуванні з королівською аристократією, що важливо вивчення різних мов, що на той час було обов΄язковим для політика і полководця, військовій справі та інших у України не було шансів бути по-справжньому незалежною та сучасною. Кимерійці, половці, печенегі, сармати, багато інших народів так і не створили своїх держав та зійшли з історичної сцени. Тому піклування про розвиток навчальних закладів була одною з головних напрямів діяльності гетьмана.

Київо-Могилянський колегіум отримав нові корпуси, згодом був перетворений на академію, а кількість студентів зросла до двух тисяч! Величезна цифра й для сьогодення. Ранг "Академії" гетьман Мазепа разом із Варлаамом Ясинським і Йосифом Кроковським (з 1694 р.) великими стараннями здобули в 1694-му році.. Також Чергнігівська і Київо-Могилянська академія отримали величезну кількість книг до своїх бібліотек із зразками рідкісних рукописів. З військового козацького скарбу йшло щорічно на Академію по 200 карбованців, сумма дуже значна за тих часів.А в заснованих митрополитом Петром Могилою школах при київському Братському монастирі православні префекти, профеcoри і вчителі навчали не тільки поетики й риторики, але й філоcoфії та богословії слов’яно-руською, грецькою й латинською мовами, застерігаючи при тому, щоб навчання було в православному дусі, також за допомоги Івана Степановича.  Були видані твори українських авторів Афанасія Заруднього, Дмитра Туптала, Григорія Двоєслова та багатьох інших. Мазепа опікувався і справою видання "Четирьох Миней".Школи, бурси, шпиталі будувалися по всій країні. Учасники конференції підкреслили невелику кількість інформації і наукових робіт про соратників та команду і конкретику відносно географії просвітницької і організаційної роботи в Україні. Папірня для чернігівської кафедри, що постачала папір для тогочасних видань було важливою справою. В одному відомому вірші – панегірику говориться про роль гетьмана в організації чернігівської колегії, про те, що саме Мазепі завдячувала чернігівська колегія за свій розквіт. 

В архітектурі і будівництві народжується новий стиль, унікальний та витончений - "мазепинське бароко", західноєвропейський стиль із національним українським колоритом. Величезні собори і монастирські церкви - це і був той модерновий, якщо так можна висловитися, ціле видатне явище в тогочасній історії країни. Європейський стиль, візантійські старі традиції, новітня школа авторів, адже  до України запрошуються висококваліфіковані спеціалісти, будівельники, художники, архітектори.

Сьогодні ми маємо пишатися тими красотами, які за активної участі гетьмана будувалися в Києві та інших містах. Від попередніх майстрів та їх творінь, нові храми та помешкання відрізняються наявністю орнаментації та скульптурних ансамблів, всіх приємно вражали пілястри і колони з розкішно оздобленими капітелями, завитки виноградної лози, листки різних квітів, овочів, фруктів, неповторні фігурки янголів,яскраві фарби, золота ікон, золочені декоративні орли, "сонця" з монограмами Христа і Діви Марії та інші прекрасні розписи та ліпнина. Цікава нова деталь-в галузі штихарства, місце старого дерев`яного штиха заступила гравюра на міді. Розквітала манера талановитих авторів в мистецтві підкреслювати свою самобутність і своєрідність, особливо в малярстві. Безцінними творами мистецтва є чудові іконостаси, окремі ікони, розписи і портрети, як, наприклад, іконостас Свято - Михайлівського військового собору в Києві. Тому у нащадків.які добре знають історію, складнощі періоду стратегічного відродження давніх правил. норм духовної поведінки, церковних комплексів, монастирів виникає обурення та протест щодо накладення царатом анафеми та знущань над ім΄ям гетьмана.

Треба сказати, що відродження церковної православної традиції проходило складно, позаяк католицька церква, політичне керівництво супротивників державності України це зовсім не влаштовувало.  На жаль гетьман Самойлович не дуже заважав Москві,яка користуючись силою і соціально-політичними проблемами нашої країни підпорядкувала Українську Православну церкву собі, хоча з часів великого князя Київської Руси-України Володимира Святого Візантія та Вселенський Патріарх визнавали її Мітрополією, яка знаходилася в юрисдикції Константинопольського патріарха. Наслідки цього непатріотичного та анти-духовного кроку Самойловича ми добре відчуваємо й зараз. Запопадлива зрадлива непатріотична позиція тогочасної шляхти, правителів перед московськими церковниками була і до певної міри лишається найвірнішим і найпотужнішим союзником будь-якого антиукраїнського загарбника і окупанта. Враховуючи велику небезпеку, незадоволення багатьох ворогів православного християнського світу гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра, як його називали в письмових зверненнях, Іван Степанович заслуговує на щиру добру світлу пам΄ять та величезну повагу як далекоглядний інтелігент, інтелектуал, глибоко віруюча, порядна людина-керівник, який за свій кошт зробив колосальну допомогу у відродженні освіти, культури , мови, духовності і православ΄я в Україні в найскладніші часи. Обравши одвічне для нації ще з часів Київської Русі  святе православ'я, Мазепа не лише віддав данину історичній основі українського культурного життя, але й зважився на складний крок, адже в епоху його правління православ'я було переслідуваним віросповіданням, яке довго не мало впливових захисників на українській землі, значна частина якої знаходилася під владою Польщі. І сьогодні він є прикладом для сучасних керівників в меценатстві та самовідданому служінні державі і церкві.

Тому питання анафеми не може бути предметом дискусій та обговорення на серйозному науковому або громадському рівні. Це брудні технології ворогів України, що намагаються навмисно нав΄язати суспільству "дискусію" на цю тему, інформаційна війна, яку вже декілька століть веде московська пропаганда політики, клерікали, та недолугі політики має на меті не тільки плюндрувати авторитет і заслуги гетьмана. Головним є завдання ліквідації незалежності країни, в першу чергу в думках нового покоління, якому перекручена та неправдива історія з імперським поглядом та холопським ставленням до людей і інших народів малює знову щасливий образ "тюрми народів", московської царської або радянської імперії.

Прекрасні яскраві слова талановитого автора культурологічної статті-реферату від 25-го березня на сайті "Європейська освіта в Україні" узагальнюють бачення переважної більшості чесних громадян і дослідників щодо високої громадянської позиції і відповідальності за майбутнє поколінь українців великого гетьмана Івана Мазепи:

"Особливість культурницької діяльності гетьмана полягає у концепції використовування матеріальних набутків, створення високовартісної з естетичного погляду матеріальної культури, яка б зміцнювала і поширювала ідеї православної духовності. Єднання "духа" з "тілом" призводило до появи концепції дару, тобто виведення матеріального на рівень духовного, коли матеріальне вимірюється не таким самим матеріальним, а духовною системою координат, у якій панує інша градація. Категорія дару у Мазепи це, так само, як і у Могили, не словесна спадщина, а дещо більше. Це триваючий акт дарування, акт щоденного й безнастанного жертвування власних сил, Любові та матеріального добра на користь духовного розвою Православ'я та Вітчизни. Крізь таку парадигму і слід прочитувати "діяруш" Мазепи, його духовний та матеріальний аспекти. Діяльність Мазепи в цьому випадку це не просто матеріальне сприяння розвитку духовності, а втілення ідеї дару безкорисливого жертвування матеріального на користь духовного.

Для тодішньої Європи винесення у якості наріжного принципу християнського дарування власного матеріального і духовного набутку світові було неосновним, хоча й завжди декларованим. Український гетьман покладав його в основу своєї діяльності ще й тому, що чітко усвідомлював потребу новітньої організації національного суспільства на справді ранньохристиянських засадах, згідно з якими, не багатство нації буде служити одному маєстатному урядовцеві, а навпаки - накопичене одним буде ним пожертвуване у якості християнського дару всім іншим. Євангельська вимога до багатого роздати своє багатство, щоб здобути право на шлях до Царства Небесного."

Що важливо для історичної правди, так це слова Вселенського патріарха, сказані у вересні 2018-го року про те, що ця висока поважна церковна установа ніколи не визнавала неканонічної анафеми, яка була накладена на Івана Степановича Мазепу 12 листопада 1708 року Російською православною церквою, також Патріарх Варфоломій офіційно оголосив зняття політичної російської анафеми, як незаконний акт РПЦ МП.

Українська козацька держава в ті буремні часи боротьби на декілька фронтів з потужними королівствами, князівствами, Кримським ханством і Османською імперією мала забезпечити захист свого народу і економічних інтересів тільки за наявності сильної армії, із сучасним озброєнням, добре мотивованою і патріотично налаштованою. За часів Руїни козацька єдність, правильне стратегічне далекоглядне бачення політичної перспективи і воєнні завдання гетьмани і старшина обох боків Дніпра, Запорозька Січ, керівники народних повстань думали по - різному.

Тому велика заслуга Гетьмана Івана Мазепи полягає і в тому, що саме він планував майбутнє в незалежності України, але тактичні завдання прикриття держави від південних ворогів, безжальних набігів кримців, турецьких загонів, які системно знищували міста і села, уводили в полон десятки тисяч жителів, продавали їх в рабство, а територію залишали зруйнованою вщент. Відомий арабський мандрівник тих часів Павло Алеппський (близько 1627-1669 рр.)писав про Україну в своєму щоденнику: "Шо нам сказати про цей благословенний народ? З них убито за ці роки під час походів сотні тисяч, і татари забрали їх у полон тисячі: пошесті вони не знали, але в ці роки вона з"явилась у них, забравши з них сотні тисяч у сади блаженства".

Десятки років безперервних бойових дій, дипломатичних перегонів, складного спільного життя з недовгим перемир΄ям та новими бідами для населення унеможливлювали сталий швидкий розвиток України та її територіальної цілісності без надійного забезпечення стабільності на півдні в союзі з іншими європейськими країнами і ситуативно та на певний час з Москвою. З реальною можливістю згодом створення незалежної європейської країни-Українського Гетьманату. Знав і бачив Гетьман, що воювати проти всіх неможливо, а північна імперія, князь Голіцин, а потім Петро Перший вели справу до ліквідації вольностей і політико-правового самостійного положення Гетьманщини на карті Європи, що в кінці кінців і сталося за часів Катерини Другої, але без козацької сильної армії, це сталося б набагато раніше. Тому головним чинником успіху двадцятирічного розквіту рідної землі звичайно була потужна козацька воєнна машина, Лівобережна Україна, після невигідного для нашої держави Андрусівського меремир"я ( яке само по собі грубо порушувало національні інтереси України, московським царством, було зрадою, "изменой" так званих "статей") була поділена на полки - Київський Гадяцький, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський та Чернігівський, всього було десять підрозділів, дорадчим органом при гетьмані, як і в часи Хмельницького залишалася генеральна старшина (генеральний обозний, суддя, писар,осавули, хорунжий, підскарбій і бунчужний).

Гетьман постійно дбав про воїнів та оснащення, озброєння і навчання козаків. Також більше стало компанійців і сердюків. І хоча московський цар настирно виступав із вимогами перетворення козацьких полків на регулярне військо, саме гетьман не давав  це зробити. Він робив це з політичних причин, не хотів допустити до більшого зросту московських впливів в Україні, а то ж реґулярні полки стали б були цілком залежні від волі царя.  По різному складалися відносини з Запорозькою Січчю.

Але головна заслуга Івана Степановича полягає і втому, що він знаходив дипломатичні та інші можливості не посваритися, як було у багатьох керманичів, а у бойовій співпраці зі славними січовиками не дати загубити  та знищити українців, які почали знову відновлювати культурне та економічне життя на колишніх рідних землях, занедбаних в минулі десятиліття загарбниками та жахливою Руїною. Сам пан Іван з дитинства та юності добре знав воєнні справи. Гарно володів шаблею, вмів стріляти, їздити верхом. А в період відрядження до Європи, в голландському місті Девентері, глибоко вивчав артилерійську науку, яка не раз йому знадобилась, а знання і досвід допомагали діставати перемог. В подальшому яскраво проявилися й риси характеру сміливість, відвага, витримка, організаційні здібності, освіта та життєвий досвід, отриманий і в військових аспектах з молодості. Вирішення Чорноморської проблеми було бажанням потужних європейських країн, які заключили міжнародну Угоду про взаємну підтримку і спільну боротьбу з Турцією, для недопущення подальшого нападу і агресії, захоплення земель на континенті.

В часи Мазепи козацьке військо іноді доходило до шестидесяти тисяч воїнів. Важко переоцінити цивілізаційний вагомий внесок в недопущення захоплення Османською імперією величезних територій в Європі українських козаків, талановитої старшини де під загальним, а де й безпосереднім керівництвом Івана Степановича Мазепи. Декілька прикладів організації далеких походів, швидких операцій на суші й на морі, Блискавичне маневрування, використання диверсійних прийомів, винахідливість, передбачення політичних і стратегічних  результатів конкретної битви і війни в цілому, правильний вибір та використання стрілецької або артилерійської зброї, вирішення питань тилового забезпечення, добре налагоджена розвідка, масштабні прикордонні заходи забезпечували системні успіхи.

Декілька прикладів майстерності та звитяги козаків вчасно доповнять теоретичну базу. Так, у 1695-му році при осаді відомої міцної фортеці турок на півдні під назвою - Кизикирмен, виникли складнощі із швидким взяттям та винищенням супротивника. Мазепа наказав насипати землі у плетені кошики, на них поставити мортири і гармати та наступні п"ять днів бомбардувати. Також була використана ще одна військова хитрість, як пише Самійло Величко: " війську своєму котити земляний вал до казикерменських стін, такий широкий і високий, щоб ним можна було засипати кизикерменський рів, і , порівнявшись зі стінами, легко вломитись". За результатами був вщент зруйнований гарматний арсенал, загиблі всі гармаши, обложені здалися. Така успішна облога принесла полководцю заслужено європейську славу! Фортеці Бродська і Бихівська із значними запасами в артилерійських арсеналах також були взяті. Розміри зусиль Гетьманщини, лівобережних сил в бойових діях вражають своїм масштабом.

Для надійної відсічі татарських нападів, прикордонної постійної служби, проведення рейдів в стан супротивника в 1687-му році проводив бойові і організаційні заходи, взимку-навесні 1688-го року були відбиті напади татар під Царичанкою, Келебердою, неподалік від Тясміна, напади запорожців з донськими козаками на Азов, Кизикермен, Ісламкермен, Очаків. 20 тисяч українців у стислі строки побудували базу та фортецю Новобогородицю (в цьому приймали участь і шість тисяч росіян), також на Самарі було створено фортецю Новосергієвську із прикордонним загіном. Знову, "Протягом березня-червня 1689 р. Москва і Батурин здійснили другий великий похід з метою завоювання Криму. На той час об'єднана армія нараховувала 140 тисяч чоловік, з них 100 тис. московського війська і 40 тисяч козаків Лівобережної України, головне командування над якими здійснював І. Мазепа. Ця грандіозна військова операція, незважаючи на локальні перемоги над окремими татарськими загонами, також закінчилися невдачею. Її причина полягала, насамперед, у непідготовленості московських військ до війни з кримською кіннотою та довгочасного перебування в умовах степу, де за відсутності спеціальної тилової служби було складно поповнювати запас провіанту і фуражу. Проведення цієї кампанії не дало змоги кримському ханові допомогти турецьким військам на Дністрі, Пруті й Дунаї, а також сприяло успішним діям венеціанського флоту проти кораблів Османської імперії на Середземному та Чорному морях", як писав Е. Разин в История воєнного искусства XVI - XVII вв. Козаки всеж таки допомогли християнському світу і Священній Лігі, бо "... турки змушені були тримати значні сили свого флоту для оборони причорноморського узбережжя. У зв'язку з Кримським походом 1689 р. московсько-українського війська султан відмовився від наступальних дій на Балканах, а також змушений був перекинути частину своєї дунайської армії для посилення фортець у Північному Причорномор'ї та Криму Бабушкина Г. Международное значение крымских походов 1687 и 1689 гг. // Исторические записки. - М. 1950.  В липні-жовтні 1689-го року гетьманські війська відбили черговий татарський напад. Добре підготовлена старшина на чолі з наказним гетьманом генеральним суддєю Михайлом Вуяхевичем діяли сміливо й рішуче.

Історія залишила і факт особистого планування дислокації гетьманом окремих підрозділів городових, а також компанійських і сердюцьких полков на кордонах та в середені країни. Однією з найвідоміших осіб, які забезпечували діяльність прикордонної смуги укріплених осередків у 90-х роках був досвічений полковник Ілля Новицький. Під контролем гетьмана вирішувалися всі основні аспекти, але оперативне керівництво здійснював пан Новицький. Згідно листа Івана Степановича за 19 жовтня 1689-го року ми знаємо, що за його наказом розвідку та бої з загарбниками в урочищах Кочубея (Хаджибея) з кількома сотнями козаків вів сотник Полтавського полку Іван Ковальчук ("пішов у Дикі поля по моєму наказу ватаг Іван Ковальчук з товариством для вчинення промислів над неприятелями бусурманами, і будучи він на шляху Очаківському до Білого городка на урочищах Кочубея..."), як бачимо у складі оборонної системи діяли розвідувально-диверсійні загони, козацькі пікети і дозори, служби оповіщення, неодноразово ходили на ворога, забезпечувалося несення служби козаками в фортецях. Відомо, що після отримання розвідувальної інформації про підготовку татарського нападу в лютому 1690 року гетьман персонально давав розпорядження козацьким командирам щодо чисельності й розташування їхніх сил з метою відбиття нападу, а потім і про переслідування ворога, надсилав інструкції щодо оперативних дій, допомагав планувати контрміри. І в травні цього року спільно з козаками правобережної України під Білою Церков"ю воювали з татарами. П΄ядесят тисяч козаків приймали участь у невдалому поході на Крим князя Голіцина у 1689-му році. В 1691-му році було проведено похід на Буджак, в січні 1692-го року особисто гетьман виступав проти білгородських татар, які стрімко прорвалися Лівобережжя в Полтавський полк., напад було відбито, а в березні того ж року правобережні козаки ходили під Очаків, а супротивник не наважився контратакувати, хоча на їх боці були ханські прибічники на чолі з гетьманом Іваненком, з наближенням військ Івана Мазепи вони відійшли з Полтавщини, грабіжництво та захоплення селян у рабство було зупинено і  закінчилося втечею ординських вояків.

В ході відомої Дніпровсько-Азовської кампанії 1695-го року проти Османської імперії і Кримського ханства українські козаки здобували перемоги і брали фортеці Кизикермен, Мустрікермен, Мубереккермен, Ісламкермен під проводом особисто Івана Степановича. У взятті потужної добре укріпленої з арсеналом та гарнізоном фортеці Азов брали участь і мали вирішальне значення для її здобуття п"ятнадцять тисяч козаків Чернігівського, Гадяцького і Лубенського полків (під командуванням полковника Якова Лизогуба) , з числа учасників кримських походів, яких гетьман, правильно передбачивши перемогу за допомогою загартованих та досвічених бійців вчасно направив на допомогу донцям. Останні три воєнні походи проти Туреччини були здійснені в 1697-му, 1698-му і у травні-серпні тогож року, коли гетьман безпосередньо приймав участь та керував військом, вдалося стабілізувати воєнно-політичну ситуацію на театрі бойових дій, не дати турецько-татарським силам повернути дніпровські фортеці, залишити велику територію та плацдарм для можливих наступальних дій за українськими козацькими та російськими арміями. відпрацьовувався і очаківський напрям. Треба підкреслити, що в ході підготовки морських операцій за свій кошт гетьман побудував п΄ядесят човнів, За 12 років відбулося одинадцять літніх і дванадцять зимових походів, про що Іван Степанович згадував такими словами: "Протягом 12 років, від початку свого гетьманування, зробив я 11 літніх і 10 зимових, походів, і не важко кожному розсудити, які труднощі, збитки, руйнації, від цих безупинних походів терпить Військо Запорозьке і вся Мала Росія". Переможні, агаторічні воєнні дії українських козацьких воєнних сил спільно з військами Священної Ліги, до складу якої входили Польща, Священна Римська імперія, Венеціянська республіка, а пізніше Московії, утворена Римським Папой Інокентієм Одинадцятим в 1684-му році, для протистояння експансії Османської імперії у Великій турецькій війні стали добре відомі у світі. Гетьман Мазепа отримав заслужені нагороди та князівський титул став в один ряд з прославленими полководцями тодішнього світу. Військо Запорозьке, українське козацтво на віки золотими буквами вписали у воєнну історію славні досягнення, успіхи і блискавичні перемоги.

Нова Північна війна, яку заподіяв московський цар Петро із Швецією за вихід Московії на Балтику, українцям була не потрібна і не входила до політичних пріоритетів Гетьманату. За наказами безжального та жорсткого диктатора, що управляв своїми підлеглими з ординською звичкою до покарання та страт в разі непокори або невиконання наказів, вимагав від гетьмана надавати значну допомогу в своїй боротьбі. Будування фортець на півдні, Петербургу, масова загибель українців і козацьких військ далеко на чужині, незрозумілі цілі, вражаючи непомірні запроси на продовольство, утримання армії росіян, планування Петром і Меньшиковим реорганізації Війська Запорозького і стародавньої системи полків в регулярні частини, з позбавленням привілеїв та вольностей, поступове обмеження прав та бажання ліквідувати демократичне правління з виборами старшини, нав΄язати рабство, покріпачити козаків і селян, перетворити територію України, яку гетьман Мазепа об"єднав в Малоросію з підпорядкуванням відповідному органу імперії - колегії, всі ці жахливі наслідки союзу з Москвою, який носив ситуативний вимушений тимчасовий військово-політичний характер, як думали і розуміли його старшина і козаки, частина народу вимагали від Івана Степановича Мазепи, як гетьмана і старшини швидких і рішучих дій.

Тому не зрада, а саме служіння державним національним інтересам збереження державних інституцій, війська, рідної мови, культури, подальшого сталого розвитку народу та безпосереднє знаходження гетьманської країни в центрі Європи, яка була прикладом економічних, соціально-політичних і духовних відносин між людьми, владою і аристократією показали Мазепі правильний шлях на встановлення добрих союзницьких воєнних стосунків з королем шведським Карлом Дванадцятим. Переможець в багатьох баталіях, талановитий молодий король полководець, мав потужну силу, неодноразово переконливо доказував свої високі здібності як державний керівник, мав добру освіту, вплив на міжнародну політику і за розрахунками багатьох в Україні та в Європі міг бути надійним союзником, захисником і саме головне, що і сьогодні для нас важливе сповідував європейські погляди і цінності, якщо можна так сказати.

Підкорення злої волі московських керманичів, відсталій московії, з туманним непередбаченим майбутнім, тотальною владою однієї особи - царя над всіма, економічна і культурна відсталість і головне плани знищення України дали поштовх до битви за свою свободу і щасливе вільне життя в незалежній країні. Необхідно зазначити, що московський цар нещадно експлуатуючи козаків на ненужних нашій країні війнах сам порушував і не виконував обіцянки і умови угоди захищати Україну, порушенням Угоди були й зрадницькі по відношенню до Гетьманщини так званий "Вечний мир" та Андрусівьке перемир"я, які прямо порушували територіальну цілісність і віддавали в вороже ярмо велику частину нашої землі, ці питання вимагають окуремого вивчення і чекають своїх дослідників і чіткої політико-правової оцінки для історичної правди.Тому і участь значної кількості козаків Гетьманщини та Війська Запорозького під проводом отамана Костя Гордієнка у Полтавській битві липня 1709-го року були яскравим прикладом  вітчизняної боротьби з ворогами, які століттями хотіли фізично і на державному рівні знищити наших прадідів-героїв, українців. Для сучасних продовжувачів героїчної історії боротьби за незалежність і територіальну цілісність з періоду Революції Гідності, захисту держави від окупантів, боротьби за європейський правильний тисячолітній вибір багатьох поколінь

повстанців, нащадків Запорозької Січі, Гетьманщини, будь то в лавах добровольців на Донбасі в АТО, козацькому патріотичному Русі опору, звитяжних волонтерів, воїнів Збройних Сил України, вітчизняної інтелігенції, відданості ідеї демократичного розвитку країни, такі приклади свідомої самопожертви, впевненості в правоту своєї державницької визвольної боротьби із загарбниками на фізичному, ментальному, політичному, національно-культурному рівнях завжди будуть правильними орієнтирами, священним вогнем Прометея, який ніколи не дасть згаснути гарячому полум"ю прагнення до волі в серцях мільйонів і мільйонів українців, вже наших нащадків. Без принципової позиції Івана Мазепи та його соратників Україна на сто років раніше могла б потрапити до духовно-культурного і громадсько-політичного знищення.

Як нам добре відомо із аналогічних прикладів світової історії багато народів не змогли відновити або створити свою державу, зберегти писемність, мову, історію, мистецтво, традиції та звичаї. Тільки послідовна безкомпромісна в багатьох випадках іноді таємна боротьба з загарбниками приносила результати. Сьогодні в Україні не може бути двух думок щодо великого гетьмана Війська Запорозького обох боків Дніпра, гетьмана України Івана Степановича Мазепи. Як в свій час один з Батьків засновників Сполучених Штатів Америки генерал Джордж Вашингтон він зробив свій правильний вибір на захист свого народу і таких прикладів як Симон Болівар в Південній Америці, Олівер Кромвель в Англії, Ян де Віт в Голандії, Жанна д"Арк у Франції, Лайош Кошут в Угорщині та багато інших народних національних героїв різних епох, хто до кінця відстоював право на вільне самостійне життя!

Незважаючи на політичну заангажованість, ненависть та злобу московського політикуму на гетьмана Мазепу, у світових, закордонних джерелах, навпаки його державна та зовнішньополітична діяльність розглядається об΄єктивно, часто з позитивними відгуками, через наявність багатьох аналітичних даних, розвідки, дипломатів країн, з якими спілкувалися в гетьманській столиці Батурині, Києві, Чернігові, на Запорожжі та із козацькою шляхтою і самим Іваном Степановичем десятки років відомі, впливові державники і тогочасна аристократія вищого світу, імператори і королі, видатні полководці і представники католицької і православної церков. Багатий фактичний матеріал іноземних джерел також свідчить про повагу та визнання Мазепи політика, воєнного керівника і державотворця світового масштабу. Англійські, німецькі, французські, швейцарські, голландські, австрійські дипломатичні документи та реляції, матеріали середньовічної преси та архівні закордонні джерела, які на фактах доказують правоту та правильність нашого шанобливого ставлення до видатного Гетьмана України.

Декілька цитат з різних документів, написаних авторами, яких шановне товариство добре знає, допоможуть в розумінні величі цієї постаті, так  розвідник і талановитий письменник Англії Даніель Дефо писав у своїй книзі про царя Петра Першого : " Мазепа не мав королівського титулу, але він був рівний королеві відносно влади...", шведський полковник К.Г.Клінгспор (1665-1742) у своїх мемуарах свідчів, що "Мазепа був великим чоловіком і його ім"я було відомо далеко поза межами країни, якою він володів", відношення як до окремої країни підтверджує і той факт, що Гетьмана України зустрічали через Малоросійський приказ, австрійський посол в Москві Отто Плеєр писав у своєму звіті імператору: "...Мазепа тут, його приймають із високими почестями, а цар ставиться з респектом та пошаною". впливовий дипломат із Франції Жан де Белюз у 1703-му році доповідав в своїх документах: "З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконуєнайвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На границі мене зустріла почесна варта і за великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку має резиденцію принц Мазепа. Розмова з цим принцом дуже приємна; має він великий досвід у політиці; у протилежність до московитів слідкує і знає що діється в чужоземних країнах...", також він інформував про величезну прекрасну колекцію різноманітної холодної і стрілецької зброї, та наявність ливарні для випуску гармат. Англійський посол у Москві Чарлз Витворт регулярно інформував Лондон про справи В Україні і бойові походи у різних кампаніях, включаючи Північну війну, українсько-шведські віносини.

Що цікаво-англійські засоби масової інформації не надавали образливих слів щодо політичної діяльності Мазепи та союзу із Швецією. Й хоча німецькі газети іноді випускали статті з тенденціозним заполітизованим змістом та принизливими назвами гетьмана, що зрозуміло для інформаційної війни, але політичний діяч того часу Й.Барділі писав: "...Україна, або Козакія — це край, у якому давніше жили скіти (скіфи — Ф.Ш.), а їх наслідники є козаки, нарід вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ані під Москвою“. На той час завдяки торговим і культурним зв"язкам, дипломатії про Запорозьку Січ, Гетьманщину інформація доходила в Європу через Венецію, Рим, Відень, Аугсбург, Київ, Москву, Ригу , Кенігсберг, Вільно та Краків. Шведи, сучасники подій писали, що Мазепа - "великий генерал козаків, що були дуже невдоволені з царя, він старався позбутися ярма й піддатися під протекцію шведського короля", також і Карл Двонадцятий у своєму посланні наголошував, що він бере "бере Мазепу й Гордієнка зі всім військом під свою опіку та зобов"язується не підписувати договору або перемр"я без їхньої участі. Ніякий договір не може бути підписаний...". Але в реальності сталося по іншому... Також по свідченням Нордберга ( "Histore de Charlse ХII) "...була Україна богатим краєм, у якому армії майже нічого не бракувало." У Адельфельда в його "Histoire militari de Charlse ХII" можна прочитати такі слова: "...шведи найшли там великі і гарні села і що в однім селі можна примістити часто й чотири полки." Такою заможною та багатою була Україна за часів Гетьмана.

Як романтичний і трагічний герой Іван Мазепа став яскравою особистістю для надхнення у творах лорда Байрона, філософа Вольтера.

Учасники всеукраїнської відеоконференції підтримали правдиві об"єктивні роботи  Т.Мацьківа,  Ф.Уманця, написані різними мовами в інших країнах І.Борщака, Б.Крупницького, О.Субтельного, Б.Кентржинського, О. Оглобліна, Н. Полонської-Василенко, Туранли Фергад Гардашкан Оглу (кандидатська дисертація на тему: - "Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина шістнадцятого-перша половина вісімнадцятого століття), М. Грушевського, Д.Яворницького. Зазначено неправильний підхід до вивчення цієї тематики тільки з російських, московських та царських джерел і документів, однобокого, з точки зору політичних інтересів Російської імперії та антидержавних позицій царату щодо незалежності України. В історії нашої держави Гетьман Мазепа може бути тільки героєм, патріотом і державотворцем, погодились учасники. 

Активну участь в проведенні відеоконференції, виступали з гарними промовами та вносили пропозиції:

·         перший командир 37-го козацького батальйону ЗСУ, очільник Запорізької Самооборони Олександр Лобас,

·         Голова Родини Мазеп, керівник ГО "Всесвітня генеральна асамблея нащадків козацьких родів"  - Ігор Мазепа

·         перший начальник штабу 37-го козацького батальйону, полковник ЗСУ, верховний отаман МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ" Ілля Лапін,

·         учасник АТО, командир роти 37-го батальйону Дмитро Топчий,

·         учасник бойових дій, колишній заступник командира 55-ї артилерійської бригади, працівник міністерства оборони України, полковник Ігор Немінський,

·         державний секретар міністерства культури, молоді і спорту України Артем Біденко,

·         голова координаційної ради з питань розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації Костянтин Рижов,

·         учасник Руху інформаційного спротиву, доктор історичних наук, професор, заступник Запорізького обласного краєзнавчого музею Георгій Шаповалов,

·         голова Всеукраїнської федерації "Спас" Олександр Притула,

·         голова громадської ради з питань розвитку козацтва при Дніпропетровській облдержадміністрації Віктор Кучинський,

·         голова ради отаманів МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ" Володимир Лютий,

·         заступник начальника штабу Великої Ради отаманів Запорозького козацтва,

·         помічник мера міста Запоріжжя Дмитро Миколенко,

·         заступник голови Великої Ради отаманів Запорозького козацтва Віктор Гонтарь,

·         заступник голови Всеукраїнського штабу операції "Козацький волонтер" МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ" Роман Авдєєв,

·         отаман ГО "Полк ім. гетьмана Петра Сагайдачного, заступник голови ГО "Український центр сприяння євроатлантичній інтеграції" Валерій Свідерський, 

·         член ГО "Запорозький звичаєвий козацький лицарський орден ім. князя Д. І. Вишневецького (Байди), воєнний аташе посольства Литви в Україні полковник Альгірдас Норкус,

·         козацький звичаєвий священник ПЦУ отець Василь (Терно),

·         заступник голови ГО "Запорозький звичаєвий козацький лицарський орден ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди) Микола Никипілий,

·         учасник АТО, Революції Гідності, заступник директора КЗ «Дніпропетровський обласний центр військово-патріотичного виховання, відпочинку та туризму» ДОР Микола Григоряк,

·         отаман Бердянського курення МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ", викладач історії Олександр Д΄яків,

·         директор Бердянської філії Першої Національної козацької громадської історичної бібліотеки ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди) Володимир Григор΄єв,

·         отаман Пологівського куреня МСК "Запорозька Січ" Олександр Кириленко,

·         генеральний суддя МГО МСК "Запорозька Січ",ліквідатор аварії на ЧАЕС, полковник СБУ у відставці Павло Білан,

·         голова Козацької академії, волонтер Микола Кущ,

·         директор ГО "Запорізький обласний центр сприяння євроатлантичній інтеграції" воєнний капелан Володимир Сі,

·         директор музею Гетьманства пані Галина Ярова,

·         отаман Мелітопольського полку МСК "Запорозька Січ", член Всеукраїнського штабу операції "Козацький волонтер", полковник ЗСУ у відставці Олександр Литвин,

·         отаман Кам΄янко-Дніпровського осередку МГО "МСК "ЗС", волонтер Євген Шкрибітько,

·         осавул ГО "Полк ім. Гетьмана Петра Сагайдачного" Іван Нонка,

·         волонтер, самооборонець Запорозького майдану Артем Сахаров,

·         історик учасник Революції Гідності Вадим Литвин, отаман ГО "козаки - Запорожці" Микола Деркач,

·         учасник АТО Роман Семенов,

·         керівник Васильківського підрозділу МГО «МСК «ЗС» Олена Ханат,

·         Отаман м. Енергодар Сергій Волков;

·         Волонтери: Валентина Процан, Людмила Федоренко,

·         Доктор наук Сргій Пєтков,

·         Перший командир козацького батальону «Січеслав» Олег Борщевич,

·         Член Великої Ради отаманів Запорозького козацтва Володимир Мельниченко,

·         Заслужений режисер , старійшина козацтва Валентин Сперкач,

·         Поет і композитор Володимир Гонський,

·         Директор Запорізького Січового колегіуму Валентина Єршова.

За результатами всеукраїнської інтерактивної відео конференції мною, як головою Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, модератором заходу і шановними побратимами були висунуті пропозиції до міністерства оборони України ввести в навчальних закладах курс історії епохи бойових походів епохи Мазепи, з метою виконання державної Доктрини інформаційної безпеки спільно з колективом загальнодержавного громадсько-політичного видання альманах "Українське патріотичне козацтво" підготувати окремий випуск про державницьку діяльність гетьмана, створити документальний фільм про воєнно-політичну багаторічну роботу Івана Степановича, в козацьких патріотичних організаціях навчальних закладах провести уроки на честь гетьмана, запропонувати долучитися до цієї справи міністерству освіти і науки, із посольствами Швеції, Литви, Польщі, США, Канади обговорити питання проведення спільних культурно-історичних заходів та пошукових робіт в архівах важливих оригінальних документів, запропонувати присвоєння звань імені Гетьмана України Івана Мазепи воєнним підрозділам і бойовим частинам прикордонної служби, ЗСУ, МВС, СБУ, Всеукраїнському штабу операції "Козацький волонтер" звернутися до всіх прихильників української незалежності з метою поповнення бібліотеки та філій на фронті в ООС літературою про великого сина українського народу.

Доповідач та ведучий Голова Українського козацького патріотичного руху інформаційного спротиву агресорам і окупантам, кандидат наук з державного управління, військовий історик,

Член НСЖУ Д.В. Сухінін (Гора).