25 жовтня 1921 року розпочався Другий зимовий похід загонів армії УНР, ідея якого передбачала об'єднання селянського протестного руху та підняття загального антибільшовицького повстання з метою відновлення державності.

      Повстанська армія була розділена на три групи: Волинська на чолі з генерал-хорунжим Юрієм Тютюнником у складі 879 осіб, Подільська на чолі з підполковником Михайлом Палієм (згодом — полковник Сергій Чорний) у складі 374 осіб та Бесарабської на чолі з генерал-хорунжим Андрієм Гулим-Гуленком чисельністю близько 300 осіб. Остання, маючи район операцій Тирасполь-Одесу, мусила виконати відволікаючу функцію. Подільська група, відтягуючи на себе певну увагу противника, згодом мусила з'єднатися з головною Волинською, що через Волинь прямувала б на Київ.

     Бесарабська група запізнилася з виступом і одразу після переходу кордону, зустрінута загонами Червоної армії, була змушена повернутися назад і покладені на неї функції не виконала. Першим з Подільської групи польсько-радянський кордон у ніч на 25 жовтня перейшов поблизу села Голенищеве (нині — Чемеровецького району Хмельницької області) розвідувальний загін під командуванням Павла Суморківа. Основні сили Михайла Палія потрапили на територію УСРР біля села Бондарівки близько 2 години ночі 26 жовтня. Після кількох успішних боїв група, однак, не змогла з'єднатися з Волинською групою та з боями повернулася до Польщі.

     Ударна Волинська група перейшла кордон 4 листопада у районі сіл Борове і Нетреби. Після короткочасного захоплення Коростеня групу почала переслідувати 9-а кавалерійська дивізія Григорія Котовського. 17 листопада у бою під Малими Миньками група була розбита, а 22-23 листопада 360 полонених бійців Волинської групи були розстріляні біля села Базар.

     Керівнику походу Юрію Тютюннику разом з невеликим загоном вдалося відірватися від переслідування та перейти польський кордон. Він продовжував плекати надії на визволення України та виношував плани відновлення повстанської боротьби. У червні 1923 року в результаті операції Державного політичного управління Тютюнник, якого виманили на територію УСРР для керівництва повстанням, був заарештований. Після каяття його відпустили, використовуючи зізнання для дискредитації українського національного руху, а в лютому 1929 року він був заарештований та страчений у жовтні 1930 року за обвинуваченням у «контрреволюційній діяльності».

     Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою героїчною спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921рр. Вже через десять років після цих подій, на окупованих російсько-більшовицьким режимом українських територіях, Москва організує геноцид українців Голодомором

24 жовтня 1937 р. у сталінській катівні Києва розстріляли Михайла Семенка (псевдо - Михайль Семенко) - поета, основоположника українського футуризму.

 

         У Києві на початку 1914-го Семенко із художниками Василем Семенком (братом) та Павлом Ковжуном заснували перше футурустичне об’єднання. Вони назвались екзотичними іменами – Михайль, Базиль, Павль. Згодом стало модним серед українських футуристів – Георгій Шкурупій перетворився на Ґео, Михайло Йогансен став Майком, Микола Бажан інколи підписувався «Нік». Перша українська трійкця футуристів створила друкарню «Кверо». Семенко заарештували 26 квітня 1937-го в Києві у готелі «Континенталь». Була Наталя Ужвій, як записано в протоколі – дружина. У заарештованого вилучили книжки, листи, блокноти, які Семенко фанатично любив, рукопис поеми «Німеччина» та кишеньковий годинник, а також 265 рублів.

        Михайла Семенка звинуватили в участі в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді не існувало, а також у плануванні терористичного акту на 1 травня 1937-го. 

    23 жовтня йому винесли вирок – розстріл з конфіскацією майна, а 24 жовтня 1937-го – розстріляли. Першому українському футуристу було 45 років. Ймовірно, його поховано на території нинішнього Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Тут НКВДисти проводили масові захоронення розстріляних та закатованих тих років.  

«Сьогодні» 1916 рік

Я сьогодні курю і курю папіроси

Я сьогодні смутний

Я сьогодні смутний я сьогодні

смертельно смутний

Бо люблю її коси

Вечір притих зачарований місяцем сонним

Де самотить наш парк

Я сьогодні не там ах я хочу у парк

Хочу бути розмовним

Але буду мовчать поки прийде четвер

Кілька стоскнених день

Бо не можу ж я перший — який зараз день

Місяць вечір завмер

За одною — одна — я курю папіроси

Я сьогодні смутний

Я сьогодні смертельно смертельно смутний

Я люблю її коси.

П'ятниця 15.05

Урок 4 Група П15

Четвер 14.05

Урок 7 Група П15

П'ятниця 08.05

Урок 4 Група П15

Середа 06.05

Урок 5 Група П15

Понеділок 04.05

Урок 6 Група П25

Урок 7 Група П25

Телеміст з українськими побратимами з Аргентини

Велика Рада отаманів Запорозького козацтва вперше провела Телеміст з українськими побратимами нащадками славних січовиків з Аргентини.

Так історично склалося, що з рідної землі з різних причин були вимушені поїхати в далекі невідомі краї десятки тисяч наших пращурів з великими родинами, коли самі, з бойовими друзями. За останні століття, починаючи з ординського знищення Київської Руси – України багато людей перебралися в Європу, рятуючи дітей від бусурманського лиха оселилися в Польщі, Угорщині, Франції, в землях Священної Римської імперії Германської нації. Складні обставини суспільно-політичного життя після Люблінської Унії, утиски християнської православної віри та напади Кримського ханства і Османської імперії також змушували шукати кращої долі багатьох співвітчизників в період суворої доби середніх віків.
Знищення Гетьманщини, а потім Запорозької Січі, ліквідація прав і свобод, що фундувалися на давніх демократичних звичаях і традиціях поваги до людини, масове покріпачення насильницькі дії російських імперських властей та нелюдські умови життя на панщині у поміщиків, захоплення рідної землі створили нові хвилі переселенців. Самі страшні часи двадцятого століття громадянська війна на території колиш-ньої Російської імперії, збройне захоплення та окупація України більшовиками, жахливі часи Червоного терору, “раскулачивание”, “расказачивание”, а потім Голодомор, масові репресії, каторга в Сибіру і на Соловках, а потім Друга Світова війна і знову страшна кривава робота сталінської репресивної машини, яка знищувала людські души й долі мільйонами розкидала рідних побратимів по різних куточках континентів, великих і малих країн від Європи до Північної і Південної Америк. Але мільйони українців залишили в свої серцях і думах гарячу велику любов до України. В культурних заходах програмах дружби та спілкування, через талановитих митців, поетів, прозаїків, культурологів і істориків, видатних політичних діячів, режисерів, артистів і всіх охочих громадян з початку незалежності України зміцнювалися зв’язки між громадами, Діаспорами та рідною далекою Вітчизною.
Революція Гідності, що скинула злочинну корумповану януковську владу, Майдан, волонтерський, козацький патріотичний Рух опору агресорам і окупантам, герої АТО, Збройних Сил України, добровольці, що відстояли свободу і мир на нашій землі, не дали загарбникам знову, як в минулі роки, силою зброї захопити Україну створили нову мотивацію для посилення дружніх братніх та звичаєвих стосунків з нащадками українських козаків, співвітчизників, добрих друзів, що також активно і значно допомагали в боротьбі з  імперським ворогом на політичному і волонтерському фронті на прикладах священної пам`яті героїв минулого знову
об`єдналися за закликом рідної Батьківщини. Глибоке розуміння єдиної історичної долі, палке бажання у важкі часи для українців бути разом в цих нових суворих історичних іспитах, війна з окупантами за рідну землю і територіальну цілісність під Покровою Пресвятої Богородиці – святої захисниці козацької тисячолітньої країни з новою силою з`єднала побратимів, які живуть в різних країнах.

Дуже добре, що одними з таких яскравих і приємних прикладів є наші добрі брати з Аргентини,
які за нашою пропозицією долучилися до козацького Рухуі створили курінь МГО “Міжнародного союзу козаків “Запорозька Січ”. З величезним інтересом січовики далекої аргентинської Парани та Росаріо читають наші матеріали про боротьбу за віру та волю, знайомляться на групах Українського козацького патріотичного Руху опору агресорам і окупантам з культурно-історичними подіями, військово-політичним станом справ, історією і новими творами, національними піснями, віршами, новими книгами та із задоволенням вивчають бойові козацькі звичаєві мистецтва.

Для встановлення системних зв`язків, зміцнення дружніх культурних стосунків за нашою ініціативою, вперше за часи новітньої історії Українського козацтва учасники Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, наші колеги і союзники з інших країн вирішили провести Телеміст із  старшиною Парана Січі МГО “Міжнародного союзу козаків “Запорозька Січ” з Запоріжжя. Вперше на зв`язок вийшли вельмишановна старійшина куреня – отаман Микола Варениця місто Парана, провінції Ентре – Рос, і Рене Пятничук з міста Росаріо провінції Санта-Фе з побратимами.

Як Голова Ради і модератор заходу запросив до спілкування з нашого боку заступника начальника штабу Дмитра Миколенка, який добре допомагав із налагодженням постійного зв`язку, Голову коордради з питань розвитку козацтва при ЗОДА, керівника школи “Спас” Костянтина Рижова,
осавула полку ім. Петра Сагайдачного МГО “Міжнародний союз козаків “Запорозька Січ” Івана Нонку, отамана куреня, старшину самооборони Запорозького Майдана, ветерана АТО Ігоря Грицаєнко, отамана Мелітопольського полку, члена Великої Ради отаманів Запорозького козацтва Олександра Литвина. Бог допоміг, і зв`язок був добрим, на протязі декількох годин вельмишановні побратими тепло спілкувалися з нами. Розповідали про збереження вікових традицій козацтва, показали високе знання української рідної мови, разом співали ми стародавні пісні Запорозьких
козаків, декламували вірші. Було дуже приємно чути, як наші сердечні друзі пишаються звичаями предків, бережуть світлу пам`ять героїв минулого та з хвилюванням переживають за долю України в новій боротьбі за віру та волю. Наші брати також дуже тепло привітали паранських козаків спілкувалися з великим задоволенням. Аргентинські січовики з гордістю і честю показували українські знамена, козацькі шаблі, з інтересом слухали про великих Гетьманів Дмитра
Вишневецького (Байду), Богдана Хмельницького, івана Мазепу, Івана Виговського, Пилипа Орлика, УНР і Повстанський Рух. Також старшина з Аргентини прийняла участь в міжнародній відео конференції на честь Байди-Вишневецького. З відчуттям щирості і теплоти в серці домовились зробити стосунки постійними. Запросили одне одного до приїзду в гості. Початок нової традиції всім
дуже сподобався.

Впевнений, що сьогодні всі шістдесят вісім мільйонів українців по всьому світу повинні підтримувати один одного і йти разом до перемоги!
Слава Україні! Слава Аргентині! Слава дружбі українського
і аргентинського народів!

З повагою, модератор Телемосту
Голова Великої Ради отаманів Запорозького козацтва
Дмитро Сухінін (Гора), член НСЖУ, воєнний історик,
письменник

Понеділок 27.04

Урок 5 Група К26

Урок 6 Група П25

Урок 7 Група П25

П'ятниця 24.04

Урок 3 Група Є21

Урок 4 Група П15